Хоча якщо задуматись, то завжди знаходився хтось, нині вже Безіменний, хто прорік те чи інше слівце першим. Наприклад, шановний Михайло Старицький подарував нам такі слова, як мрія, майбутнє, байдужість, завзяття, темрява, страдниця, незагойний, приємність, чарівливий, сутінь, бойовище, маєво, знадливий, стуманілий, пестливий, привабливий, потужний та багато-багато інших. І це все вигадала і залишила нам у спадок одна людина!!
Леся Українка залишила нам у спадок, з одного боку, таке заквітчане поняття як провесна, а з іншого – цілком навіть науковий промінь!! Мати ж Лесі, одна з родоначальниць Української дитячої літератури і взагалі розумниця Олена Пчілка дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слово мистецтво. З її легкої руки в нашій мові прижилися переможець, променистий, палкий, нестяма, нестямлення...
Годі навіть гадати, як би ми могли обходитися щодня без таких слів, як отвір, привид, свідоцтво, чинник, однак усі вони "штучні" – з'явилися завдяки Івану Франку. Ну а що вже казати про звіт? Проте це слівце теж не з неба впало: його придумав Іван Верхратський, український мовознавець, основоположник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук.
Перетворений нині в національно-шароварного ідола Тарас Шевченко теж не стояв осторонь словотвору: його вигадці належить, наприклад, високочолий. Та коли останнє можна вважати аж занадто художнім, то такі речі, як самосвідомість і світогляд – аж ніяк. А створив їх класик українського красного письменства Іван Нечуй-Левицький.
Слово годинник – теж молоде, йому нема ще й ста років. Воно увійшло до усної мови з художньої літератури, яка, відповідаючи на вимоги часу, створила його на ґрунті наявного уже в народній мові слова година.
Батько українського тіловиховання, викладач, дописувач і професор Іван Боберський, після пошуків питомо українського словесного окреслення нових і невідомих понять, намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як сітківка або відбиванка (волейбол), копаний м'яч (футбол), наколесництво (велоспорт), гаківка (гокей) та ін. Ці слова були цілком звичними і широковживаними на західноукраїнських землях до 1939 року. Нажаль, подальші віхові події присипали ще зовсім юні слова непідйомним шаром пилу, однак ще не пізно повернути їх із забуття...
Хоча якщо задуматись, то завжди знаходився хтось, нині вже Безіменний, хто прорік те чи інше слівце першим. Наприклад, шановний Михайло Старицький подарував нам такі слова, як мрія, майбутнє, байдужість, завзяття, темрява, страдниця, незагойний, приємність, чарівливий, сутінь, бойовище, маєво, знадливий, стуманілий, пестливий, привабливий, потужний та багато-багато інших. І це все вигадала і залишила нам у спадок одна людина!!
Леся Українка залишила нам у спадок, з одного боку, таке заквітчане поняття як провесна, а з іншого – цілком навіть науковий промінь!! Мати ж Лесі, одна з родоначальниць Української дитячої літератури і взагалі розумниця Олена Пчілка дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слово мистецтво. З її легкої руки в нашій мові прижилися переможець, променистий, палкий, нестяма, нестямлення...
Годі навіть гадати, як би ми могли обходитися щодня без таких слів, як отвір, привид, свідоцтво, чинник, однак усі вони "штучні" – з'явилися завдяки Івану Франку. Ну а що вже казати про звіт? Проте це слівце теж не з неба впало: його придумав Іван Верхратський, український мовознавець, основоположник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук.
Перетворений нині в національно-шароварного ідола Тарас Шевченко теж не стояв осторонь словотвору: його вигадці належить, наприклад, високочолий. Та коли останнє можна вважати аж занадто художнім, то такі речі, як самосвідомість і світогляд – аж ніяк. А створив їх класик українського красного письменства Іван Нечуй-Левицький.
Слово годинник – теж молоде, йому нема ще й ста років. Воно увійшло до усної мови з художньої літератури, яка, відповідаючи на вимоги часу, створила його на ґрунті наявного уже в народній мові слова година.
Батько українського тіловиховання, викладач, дописувач і професор Іван Боберський, після пошуків питомо українського словесного окреслення нових і невідомих понять, намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як сітківка або відбиванка (волейбол), копаний м'яч (футбол), наколесництво (велоспорт), гаківка (гокей) та ін. Ці слова були цілком звичними і широковживаними на західноукраїнських землях до 1939 року. Нажаль, подальші віхові події присипали ще зовсім юні слова непідйомним шаром пилу, однак ще не пізно повернути їх із забуття...
|
