А де живуть
усі прожиті дні –
десь, може, грають
в піжмурки з минулим
на небі десь
чи на морському дні,
але не хочуть,
щоб про них забули.
І знов ривок,
іще один щабель –
й прожитий день
гайнув собі як лихо.
А пам’ять –
затонулий корабель –
на дно душі
пришвартувався тихо.
Кохань, емоцій,
радощів, жури
на нім вантаж,
та хто рахунок пише?
Прийде Арбітр
цієї диво-гри
й прожиті дні
у душах заколише.
|
