ДИВНИЙ СОН ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ
Я, як і ти, народилася в лютневий день,Лесю.
Та чи любила в дитинстві поезію?
Казки читала, з мамою пісні співала,
А до віршів я, мабуть, тільки доростала.
Життя пливло, мов той кораблик у морі,
Усе було – і радощі, і горе.
То якось непомітно стала прозрівати,
А згодом вірші почала писати.
І якось дивний сон мені наснився,
Що я читаю вірші, у яких Леся Українка
Пише про Україну, про степи, про волю,
Про непросту жіночу нашу долю.
І через півтора століття ті вірші правдиві.
А ще б я, Лесю, так сказала – диво!
Ти ніби з нами поруч, усе бачиш!
Про все правдиво пишеш – я читаю й плачу…
А потім я згадали, що була ти і в Аджамці!
Простих жінок відвідувала вранці,
Що говорила з ними про життя буденне,
І всім було то так приємно!
Ох, Лесю, як же ти правдиво говорила,
Що серед лиха будемо співати голосно пісні,
Що будемо крізь сльози ми сміятись
І що нам треба геть прогнати думи всі сумні.
Та спи спокійно…
Хоча з нами ти й розсталась,
Живуть твої поеми і вірші.
І будем без надії сподіватись,
жить будем,думи, геть, сумні! (С.Кравченко. Аджамка)
| 
